Иван Попялов
Жил сабе дед да баба, и было у них три сына: два разумных, а третий дурень — по имяни Иван, по прозванию Попялов. Ён двенадцать лет ляжав у попяле (пепле), вопасля таго встав из попялу и як стряхнувся, дак из яго злятело шесть пудов попялу. В том царстве, где жив Иван, не было дня, а всё ночь; ета зрабив змей. Во Иван и абазвався, штоб истрабить етаго змея, да и кажа свайму батьку:
— Тату! Зраби мини куцабу в пять пудов.
Узявши тую куцабу, ён пашов на поля и кинув яе угару и пашов дамов. На другий день пришов Иван на поля, на тоя места, где падкинув куцабу, наставив лоб — як лятить тая куцаба, як ударя яго в лоб, да и разбилась надвоя.
Иван пришов дамов да и кажа свайму батьку:
— Тату! Зраби мини другую куцабу в десять пудов.
Узявши тую куцабу, Иван пашов на поля да и кинув яе угару: лятела тая куцаба три дни и три ночи. На четвертый день пашов Иван на тоя места — як лятить тая куцаба; ён наставив калено, и тая куцаба разбилась на три части. Попялов, пришовши дамов, загадав батьку зрабить третью куцабу у пятнадцать пудов. Узяв тую куцабу, пришов на поля и падкинув яе угару: лятела тая куцаба шесть дней. На сёмый день Иван пашов на тоя места; лятить тая куцаба, як ударицца аб лоб Иванав, дак аж лоб падався. Во ён кажа:
— Ета куцаба издержа змея!
Во, сабравшись, Иван паехав с братами пабивать таго змея. Едя ён да едя, аж стаить хатка на куриной ножке, а в той хатце живе змей. Яны таматка астанавились. Иван павесив сваи рукавицы да кажа братам:
— Як из маих рукавиц патяче кровь, дак прибегайте ка мне на помачь.
Сказавши ета, Иван пашов у хату и сев пад мастом6 — аж едя змей на трёх галавах: конь, спаткнувся, сабака завыла, сокол затвелев. Змей гаворя:
— Чаго ты, конь, спаткнувся, сабака завыла, сокол затвелев?
— Якжа мини не спатыкацца, — кажа конь, — кали пад мастом сядить Иван Попялов.
Во змей и кажа:
— Выхади-ка суда, Иванушка! Памеряем с табою силы.
Ён выходя, и стали яны бицца. Иван пабив таго змея да и сев изнова пад мост.
Едя другий змей на шести галавах; ён и таго змея пабив — аж едя третий на двенадцати галавах. Ён и с тым став бицца и збив яму девять галов: не стало у змея силы. Глядять яны — аж лятить воран и кричить:
— Кровь! Кровь!
Змей и кажа таму ворану:
— Ляти да маей жонки; яна заесть Ивана Попялова.
А ён кажа:
— Ляти к маим братам; як яны приедуть, мы етаго змея убьем и тябе мяса аставим.
Воран паслухав Ивана, палятев к яго братам да и став каркать над их галавами. Браты праснулись и, пачувши воранав крик, пабегли на помачь к брату; убили таго змея, взяли змееву галаву, и, пришовши к яго хате, яны разламили галаву — и став белый свет па всяму царству.
Пабивши змея, Иван Попялов с братами паехав дамов и забыв взять рукавицы; вялев братам падаждать яго, а сам вярнувся за рукавицами. Як падъехав к хате и хатев взять рукавицы, глядить — аж там змеиха и змеевы дочки размавляють прамеж сабою. Ён зрабився катом да и став курнявкать пад дверями. Яны пустили яго у хату. Ён, выслухавши всё, што яны гаварили, ухватив рукавицы и пабег. Прибегши к братам, сев на каня; во яны и паехали. Едуть яны да едуть; во пред ими зелёный луг, а на том лугу падушки шавковые. Во братья и кажуть:
— Папасём туточка каней и сами аддышем.
Иван кажа:
— Пастойтя, братцы! — да, узявши куцабу, ударив па падушкам; из тых падушак патякла кровь.
Во яны паехали дальше. Едуть, едуть — аж стаить ябланька, и на той ябланьке залатые и сребряные яблачки. Во братья и кажуть:
— Давайтя зъедим па яблачку.
Иван гаворя:
— Пастойтя, братцы! Я папробую, — и, узявши куцабу, ударив па той яблане; из яе патякла кровь. Яны и паехали дальше. Едуть яны да едуть, во пред ими крыница. Братья и кажуть:
— Напьёмся вады.
А Иван Попялов и гаворя:
— Стойте, братцы!
Узявши куцабу, ён ударив па крынице, и из той вады зрабилася кровь. Луг, шавковые падушки, ябланя и крыница — ета всё были дочки змеевы.
Пабивши змеевых дочак, Иван Попялов паехав с братами дамов — аж лятить за ими змеиха, раззявила рот ад неба да земли и хатела Ивана праглинуть, Иван и браты яго кинули ей три пуды соли. Яна праглинула тую соль, падумавши, што то Иван Попялов, а дале як рассмакавала тую соль и убачила, што ета не Иван, пабегла знова вслед.
Во ён бача, што беда, як припустив каня да и схавався у кузню к Кузьме и Демьяну за двенадцать дверей. Змеиха прилятела да и кажа Кузьме и Демьяну:
— Аддайтя мини Ивана Попялова!
А яны кажуть:
— Пралижи языком двенадцать дверей да и бери!
Змеиха зачала лизать двери; а яны разагрели железные щипцы, и як только яна прасунула язык у кузню — яны ухватили яе за язык и начали бить малатами. Убивши змеиху, спалили и попял па ветру рассыпали, а сами паехали дамов; стали жить да паживать, гулять да пиравать, мед да вино папивать. И я там быв, вино пив, и в роте не было, а па бараде только тякло.
| « Волк и волчица | Как бедняк обедал с барином » |
Еще: Читать Белорусские народные сказки
Разделы
Авторы
Абрамов Федор Абрамцева Н. К. Агазаде Алия Агапова М. В. Агафонов Николай Агния Барто Аким Яков Аксаков С. Т. Александрова Г. В. Александрова З. Н. Александрова Т. И. Артюхина Ольга Артюхова Н. М. Астрид Линдгрен Бажов П. П. Борис Житков Братья Гримм Веденский А. Виктор Полянских Виталий Бианки Владимир Даль Владимир Орлов Владимир Сутеев Волков А. М. Воронкова Л. Высотская О. Ганс Христиан Андерсен Гаршин В. М. Гауф Вильгельм Гинцбург Р. Гоголь Николай Васильевич Гофман Э. Т. А. Гофф И. А. Джанни Родари Донникова Н. Драгунский В. Ю. Елена Благинина Ершов П. П. Жуковский В. А. Зощенко М. М. Иван Соколов-Микитов Иванов А. Калинина Н. Карасева В. Кардашова А. Катаев В. П. Киплинг Р. Д. Клокова М. Кононов А. Т. Копыленко А. И. Корней Чуковский Королинская В. Крачковская А. Крылов И. А. Куприн Александр Иванович Мамин-Сибиряк Д. Н. Марина Халеева Маршак С. Я. Маяковский В. В. Милн А. А. Муур Л. Найденова Н. Некрасов Н. А. Некрасова Л. Николай Агафонов Носов Н. Н. Одоевский В.Ф. Олег Бундур Осеева В. А. Оскар Уайльд Парийская Л. Полянская И. Пришвин М. М. Пушкин А. С. Ровинская Е. Салтыков-Щедрин М. Е. Сергей Михалков Скребицкий Г. Слуцкис М. Смирнов С. В. Тарнопольская О. Толстой А. Н. Толстой Л. Н. Туве Янссон Уралов М. Успенская Е. Харрис Д. Ч. Шарль Перро Эдуард Успенский Энке Е.